Лицарі голодного Ренесансу

Явище «український авангард» вперше прозвучало на Заході у 1973 році на лондонській виставці «Tatlin’s dream». Тоді там вперше були виставлені роботи світового рівня безвісних авангардистів України Василя Єрмилова й Олександра Богомазова. Це змусило згадати й інших відомих на весь світ майстрів, за походженням, вихованням, самосвідомістю та національними традиціями пов’язаних із Києвом, Харковом, Львовом, Одесою.

Окрім зазначених, у книжці один за одним зринають портрети «найвірнішого сина України» Давида Бурлюка; поляка, який мав себе за українця, Казимира Малевича; професора Київського художнього інституту і бандуриста Володимира Татліна; засновниці української школи конструктивістської сценографії Олександри Екстер; митців «Культур-Ліги»; феноменального скульптора Олександра Архипенка.

Доповнена розлогими культурологічними студіями й особистими спогадами автора книжка покликана представити читачеві цілісну картину витоків і формування українського художнього авангарду.