Рецензия на книгу Світло Парижа

Елінор Браун - авторка сучасних романтичних бестселерів, популярність яких вже перетнула американський континент і досягла Європи. Не пасе задніх і український видавець, перекладаючи гарячу новинку від Елінор Браун майже синхронно зі світом. Ця книга дійсно варта уваги й витраченого часу. Справжня мандрівка стежками чужого життя, тим більше, що в ній присутня й автобіографічна складова. Письменниця проливає світло на свою родинну історію.

«Світло Парижа» - історія про двох жінок, чиї долі так подібні між собою, хоча й відбувалися в різні часи. Але, схоже, є такі жінки у всіх епохах, котрі схильні робити одні й ті ж самі помилки, жити так, як диктує суспільна мораль, чоловіки, батьки – немов у клітці чужих ілюзій. На справжній бунт наважитись досить непросто, але можливо. Так героїні і роблять свого часу, щоб вдихнути свіжого повітря волі й незалежності. Але чи вистачить їх наснаги втримати цю незалежність?!

Дія твору Елінор Браун розламується на два часові простори: 1924 і 1999 роки. Героїня першої гілки сюжету – молода мрійлива дівчина «на виданні», котра захоплюється читанням любовних романів і написанням оповідань. Її ім’я Марджі, вона мріє стати письменницею. Але заможні батьки підготували їй зовсім іншу долю: одруження з успішним чоловіком - партнером батька по бізнесу, народження і виховання дітей, участь у благочинних вечорах, організація званих обідів, членство в різних жіночих клубах. Ось таке існування у суворій клітці соціальних ролей для майбутньої письменниці Марджі подібне на ув’язненні у камері без світла. Тому, опинившись в Парижі дівчина нарешті звільняється від опіки батьків і на повні груди вдихає п’янке повітря французької столиці. Варто додати, що надворі двадцяті роки – епоха джазу, сюрреалізму у мистецтві та й в житті, вільного кохання, коротких жіночих зачісок і довгих цигарок. Чи втримає Марджі цю свободу?

1999 рік, США. Дружина Філіпа (успішного фінансиста) Мадлен повністю живе життям чоловіка: нескінченні звані вечері, ділові зустрічі, де присутність дружин необхідна, заміські клуби, спортивні корпоративні змагання. І скрізь потрібно посміхатись і випромінювати щастя, показувати достаток і успішність. Колись Мадлен хотіла стати художницею, але сімейна рутина (хоч і блискуча й показна зовні) відібрала у неї таку можливість. Але коли до рук їй потрапили щоденники бабусі Марджі, де вона розповідає про свої паризькі пригоди, це надало їй крила і вона нарешті починає жити своїм життям.

Роман «Світло Парижа» про хоробрість, котру необхідно мати, щоб насмілитись зробити хоч єдиний крок у напряму свого особистого життя, свого справжнього «я», про соціальні ролі, котрі ми змушені виконувати. Чи не змушені? Адже можна бути комусь дружиною і не втрачати себе у сімейному житті, не розчинятися у буденності взаємин, бути особистістю. Ця книга саме про пошуки такого балансу.