Роман Тетяни Малярчук «Забуття» в 2016 році здобув відзнаку «Книга Року BBC». Хоча такий вибір журі був дещо прогнозованим (хто вже прочитав, не міг просто не зауважити не банальність написаного і, власне, вибір теми), книга сама по собі несподіванка. Адже, написана простою мовою про непрості речі. Малярчук реанімує із забуття невідому широкому загалу постать поляка за народженням, але українця за само ідентифікацією - В’ячеслава Липинського. Ця книга – вдала спроба романізованої біографії історичної особи, чиє життя пройшло під гаслом «З Україною в серці». А ще це спроба відстороненого погляду на українську історію двадцятого століття з тонко проведеною аналогією з сьогоденням з точки зору українки-емігрантки. Бо Таня Малярчук проживає наразі в Австрії. Де як не на чужині відчувається той поклик крові, поклик батьківщини, туга за рідним, як не в іншій країні? Можливо саме тому письменниця дещо відійшла від своїх фантастичних сюжетів і взялася за написання біографічної книги про забутого діяча.
То хто ж такий В’ячеслав Липинський про котрого ми нічого не знаємо, але мусили б? Для польської еліти він ренегат, для українських діячів політичної і культурної ниви він «замріяний теоретик відновлення українського монархізму». Він щиро вірив у відбудову української незалежної (і від росіян, і від поляків) держави, у відновлення історичної справедливості, у національне відродження. Він поклав на вівтар ідеї державотворення все що мав – майно, гроші, родинні і приятельські зв’язки, примарне сімейне щастя, здоров’я і власне життя. Помер, так і не дочекавшись втілення української мрії, залишивши великі архіви теоретичних напрацювань у питаннях політичних, економічних і культурних царинах. Але найгіршим за смерть може бути тільки забуття….
В цьому творі Таня Малярчук спробувала зафарбувати білі плями історії в різні кольори. Крім постаті Липинського у романі зображуються і інші, правда більш відомі, діячі відновлення української держави, а також їхні антагоністи: Грушевський, Винниченко, Донцов, Петлюра, Міхновський, Лепкий, Чикаленко, Шемет, Назарук. Всі вони контактували з Липинським, і саме їх спогади, листи, описи слугують джерелами для письменниці у зображенні героя книги. Крім того, сам твір дещо розшарований на дві історії. Перша – лінія життя Липинського, друга – лінія письменниці котра пише про Липинського, своєрідне alter ego Тані Малярчук. Введення такого літературного прийому зображення дійсності наближає роман до постмодерністської манери письма, ставить його на один щабель разом з такими «мастодонтами» сучасної літератури як Оксана Забужко і Юрій Андрухович.
