Рецензия на книгу Серцедер

Борис Віан – знаний французький прозаїк, поет, драматург, джазовий виконавець, актор. Він автор епатажних творів, написаних у жанрі абсурдизму, екзистенціоналізму та фантасмагорії. Тому не слід розглядати його творчість з точки зору реальності. Читачу слід підготуватися до сприйняття нереального химерного світу книжок Бориса Віана, бо той світ це сюрреалізм чистої води, що лише віддзеркалює дійсність.

Невеличкий роман «Серцедер», що вперше вийшов друком українською мовою окремим виданням, нещодавно з’явився на полицях книгарень. Це справжнє свято на вулиці поціновувачів сюрреалістичної прози, а також шанс для тих, хто ще не поринав в химерну реальність творів цього напряму, нарешті познайомитися із класикою жанру.

Сюжет роману на перший погляд занадто простий, але манера оповіді наповнює його додатковими змістами. Якось, одного серпневого дня рудобородий психіатр Жакмор натрапляє на будинок на горі, де у муках Клементина народжує трійню, а її чоловік Ангель занепокоєно очікує у замкненій кімнаті. Чи він подорожував, чи просто йшов повз, але Жакмор залишається жити у цьому будинку на горі протягом семи років. Просто так бере й залишається. Причину й пояснення годі й шукати. Взагалі, не варто шукати ніяких пояснень, бо все тут видається абсурдним. Живі дерева, що стогнуть під сокирами лісників, кози й свині, що подорожують автостопом, трава і квіти в людський зріст, аукціон старих «вживаних» людей. Все це Борис Віан вводить в повсякдення своїх героїв. Це все сприймається як норма для мешканців вигаданого світу. Але читач з тиха співає реквієм для реальності. Але насправді це криве відображення нормальності.

Клементина до абсурдності занепокоєна безпекою своїх синів. Вона ладна повикорчовувати дерева в саду, щоб діти бува не видерлись на них і не впали, ладна збудувати невидиму стіну-заслінку, щоб вони не дивилися на село внизу і на небезпеки з його сторони. Для неї краще замкнути дітей у залізних клітках чим боятися за їх безпеку поза домом. Тут Борис Віан показує всю абсурдність надмірного піклування, їх насправді руйнуючу дію по відношенню до свободи і волі дітей.

Інший герой чоловік Клементини, Ангель будує «з самих надій і сподівань» човен і відпливає червоними водами в невідомому напрямку. Про його подальшу долю невідомо. Письменник тут натякає на марні надії та примарні сподівання, що можуть потопити під собою занадто мрійливих осіб.

Психіатр Жакмор спочатку дивується дивакуватим людям і їх звичаям, але протистояти їм не може, - просто стає одним із них. Індивід проти системи – чи не класичний конфлікт у літературі.

Отже, створюючи сюрреалістичну, абсурдну реальність Борис Віан виявляється просто змальовує наш узвичаєний світ. Нам варто лише зазирнути за його лаштунки.