Кшиштоф Зануссі – культовий польський режисер, удостоєний багатьох нагород найпрестижніших кінофестивалів світу. Здається, він здобув вже всі відзнаки, але серед них поки що немає Оскара. Хоча, Зануссі цього й не прагне, вважаючи цю нагороду занадто попсовою та «здеморалізованою». У режисера свої погляди на кіномистецтво, котрими він щиро ділиться в своїй автобіографічній книзі «Час помирати».
Кшиштоф Зануссі народився в непростий час (1939 р.), тому теми війни (внутрішньої, тієї, що всередині людини), смерті та загалом мінорності, меланхолії завжди віддзеркалюються в його кінороботах. Зануссі має італійські корені. Ви пам’ятаєте італійського виробника побутової техніки Zanussi? Це непросто збіг у прізвищах. Кшиштоф дійсно має родинні зв’язки з цими промисловцями. Взагалі то, генеалогічне древо режисера, а особливо його дружини-дворянки з України, досить розгалужене і густо обвішане плодами іменитих пращурів. Тому протягом багатьох років митець плідно співпрацює з українськими колегами, запрошуючи групи українських студентів до свого будинку під Варшавою (на повний пансіон), де протягом декількох тижнів провадить дискусії на теми культури, мистецтва, режисури. Він не тільки ділиться набутим досвідом з молодими митцями, він сам навчається нового мистецтва. Бо світ змінюється, а разом з ним і мистецтво кінорежисури і геніальному, але «старомодному», режисерові доводиться щоразу доводити свій талант. Адже, зараз на екранах панує зовсім інше кіно. Змінилась динаміка картинки, звук та спосіб передачі дійсності, не говорячи вже про тематику (трилери, хоррори, «бойовики»). Спецефекти – невід’ємна складова сучасної кінострічки. А де ж глибина? – замислюється автор. Де суть картини? Повбивати всіх монстрів, врятувати світ? Справжнє кіномистецтво померло (правда, воно ще десь кволіє у Франції), - стверджує автор, і зараз час помирати і митцям. Звідси і назва книги.
«Час помирати» - це опубліковані щоденникові нотатки та критичні замальовки Кшиштофа Зануссі, котрі він постійно записував протягом життя. Книга побачила світ в 1999 році, але в Україні вона вийшла друком лише в 2013 році. І саме до україномовного видання автор включив доповнення про Україну в його житті. В книзі режисер ділиться своїм досвідом, розповідає про перші кроки на терені кінематографії, про анекдотичні і не дуже ситуації пов’язані із закордонними подорожами, участі у міжнародних фестивалях та конкурсах, розповідає про знайомства з цікавими та різноманітними людьми (диктатори, Папа Римський, політики, митці, співаки, музиканти, художники і т.д.), про пікантні ситуації і багато іншого. У Зануссі було і є надзвичайно цікаве життя, хоча і сповнене розчарувань і труднощів. Досить цікавими є документальні свідчення про епоху «квітучого комунізму», про часи ПНР, про часи воєнного стану, про перші кроки до незалежності Польщі. Він розповідає про ці періоди нещодавньої історії з точки зору митця, непересічної людини, чию геніальність постійно придавлювало колесо історії. Він не говорить про черги, про дефіцит, про польську Солідарність. Для нього це були часи цензури в кіномистецтві, прискіпування влади до нього як до «творця» стрічки, повне нерозуміння завдання мистецтва номенклатурними чиновниками. Зануссі жив в паралельному світі – світі мистецтва. І тут цей світ помирає, занепадає, підкорюється консюмеризму. Може справді час помирати?
