Рецензия на книгу Подорож

Іда Фінк – польсько-ізраїльська письменниця, життєві випробування котрої лягли в основу її часто автобіографічних книг. Переживши весь жах Другої світової війни й Голокосту, авторка зосереджується довкола теми поневірянь єврейського населення. Її твори були нагороджені премією Анни Франк, премією Альберто Моравіа, спец. відзнакою польського ПЕН-клубу й ін.

Автобіографічний роман Іди Фінк «Подорож» вперше вийшов українською. В ньому письменниця висвітлює болючу тему Голокосту, написану з власного досвіду. Під час німецької окупації вона разом зі своєю сестрою намагалася вижити в м’ясорубці фашистських безчинств, утікаючи із рідного Збаража (тоді польська територія) куди, як ви думаєте? – до Німеччини. Так, були такі відчайдухи серед євреїв, котрі маскуючись під поляків, українців, росіян наймалися на примусові роботи і виїжджали у самісіньке лігво звіра. Краще було там працювати на селян, гарувати на заводі чи фабриці, чим зачахнути в концтаборі або у гетто.

«Подорож» - це відверта оповідь Іди Фінк про декілька річне митарство у пошуках спокою та безпеки, хоч і на території ворога. Здавалося, ну як можна почуватися безпечно двом молодим єврейкам у самому пеклі – фашистській Німеччині. Але сестри все ж таки наважилися на цей відчайдушний крок.

Клаптиковий калейдоскоп історій подорожніх, що часом зависали над небезпечною межею між життям і смертю – становить серцевину книгу. Бо сестри, що час від часу змінювали імена і прізвища й свої біографії, намагалися не втрачати пильність щоб не розкритися, щоб їх не признали за єврейок. І як тільки була найменша підозра, що їх викрито, вони знову тікали до іншого міста чи села, ставали до роботи і знову пильнували. Але їх історія їх наздоганяла, аж до капітуляції. Цікаво, що сестер «здавали» владі не тільки порядні німці, а й поляки й інші гастарбайтери.

Роман «Подорож» має фрагментарну структуру. Цей прийом нагадує здатність людської пам’яті опускати незначні деталі (як то всілякі описи навколишнього середовища, зовнішність людей), виносячи на поверхню лише найголовніші факти. Книга часом нагадує чорно-білий фільм, де на певен час застигає якийсь один кадр і роздивлятися його можна безкінечно. Вражає людська здатність опиратися системі, роблячи вигляд, що ти і сам став частиною цієї системи. Тихий, скутий, мовчазний опір, що вкінці розривається вибухами радості капітуляції ворога. Затаїтися і злитися з тлумом людей – основна інтенція сестер. Чи обидві вижили? В який спосіб можна було вижити, чим поступитись заради цього, не втративши людської подоби? Відверто про жахливе.