Рецензия на книгу Дім для Дома

Вікторія Амеліна – молода талановита письменниця, переможниця декількох літературних конкурсів, зокрема Коронації слова. Полишивши успішну кар’єру в ІТ-сфері, авторка повністю віддалася творчості.

«Дім для Дома» другий прозовий твір (перший роман «Синдром листопаду» вже двічі перевидавався) Вікторії Амеліної. В ньому авторка піднімає питання пошуків власної ідентичності та коренів. Чи можна родинне генеалогічне древо вирвати з корінням і пересадити на новий ґрунт? Власне, де наша домівка: там де народився, чи там куди привів фатум і де прожив більшу частину життя? Дім там, де твоя родина – відповість більшість із нас. Але Вікторія Амеліна наважується нам заперечити.

Руденького пуделя Дома (Домінік) віддає до львівської родини Ціликів один мисливець. Песик всі п'ятнадцять років хибно вважав його господарем і що той обов’язково по нього повернеться. Він якось не до кінця вважав львівську квартиру на Лепкого своїм домом. Сім’я ж Ціликів півстоліття тому приїхала у Львів з глибини Радянського союзу й так і не змогла тут вкоренитися. Полковник Іван Цілик – голова родини все життя мандрував союзом по військових частинах, а доживати йому випало в «бандерівському Львові». А це для прихильника совкового режиму найгірше у світі. Його дружина, яку песик-оповідач називає Велика Ба (Ліля) теж вважала проживання в Галичині тимчасовим, сиділа на валізах і плекала надії. Здається, всі в родині Ціликів, проживши третину життя у Місті Лева не стали львів’янами. Їх воно відштовхувало, не сприймало, відшаровувало. Так ставилися до них і місцеві. А поміж тим, в очікуванні призначення на нове місце і бажаний переїзд, життя текло своєю течією.

«Дім для Дома» -  сповнений очікуванням твір. Очікування пасивного, приреченого на розчарування. У романі розкривається історія трьох поколінь родини, котру можна так назвати лише через спільне місце проживання. Бо Цілики просто опинилися в одному човні посеред людського моря. Дві доньки полковника Тамара і Оля, «набравши в трюми води» повернулись під батьківський дах, в будинок, котрий так і не став сімейним гніздом. Дві їхні доньки Марія і Маша теж плутаються у своїй приналежності: одна провела дитинство в Німеччині і тепер будь-що хоче туди повернутись, інша тужить за батьком, який знаходиться у Нью-Йорку. Їх обох манить закордоння, вимріяно ідеалізоване.

Якщо спитати у кожного Цілика окремо - хто він і звідки, - ніхто не відповість однаково. Ця історія про шістьох людей і одну собаку під одним дахом.

То де ж наш справжній дім? Як віднайти його справжнього? Наш дім у нашому серці, десь глибоко у нутрі, вибудований замок на піску.