Рецензия на книгу Чужі скарби

Нова книга Ірини Власенко «Чужі скарби» здобула спеціальну відзнаку «Коронації слова» 2017 року за розкриття суспільної теми. І, дійсно, книга заслуговує на таку високу пошану й визнання, бо роман справді вартісний. Він розкриває декілька історичних пластів: від часів Київської Русі до козацтва. Хоча його основні події відбуваються у двадцятому та двадцять першому століттях у двох країнах – Франції і Україні. Бо, як виявилось історії цих країн мають набагато більше спільного, а не тільки постать Анни Ярославни (дочки Ярослава Мудрого), котра стала правителькою Франції.

«Чужі скарби» - це столітня сімейна сага, це історія з родинної скрині. Її ж серцевина – Анні Щербініна, уродженки Франції, українки по крові. Її далекі предки ще у дев’ятнадцятому столітті осіли в Парижі, але свою українську ідентичність пронесли крізь віки. Бабуся Анні щедро частувала онучку оповідками про славетні подвиги козаків-характерників, описувала мальовничу й барвисту Україну, її бездонні чорноземи, щиросердних людей. У Анні склалося стійке враження про рідний край як про Землю Обітовану. Коли за велінням долі у середині п’ятдесятих років її ніжки ступили на рідну землю, її розпачу й розчаруванню не було меж. Але це вже буде потім, після сиротинця у Монжероні….

А спершу були скарби, дивні блискучі камінці у військовій сумці на горищі будинку для дітей-сиріт Другої світової війни. Троє майже дорослих друзів Анні, П’єр та Ліза віднайшли скарб й заховали його у саду під скульптурою Маленького принца. Згодом цьому скарбові будуть приписувати страшні трагедії, котрі будуть трапляться у їхньому житті. Здається скарб несе одні нещастя. Але свою карму камінці виправлять в двадцятому столітті, стануть у пригоді воякові АТО, дітям біженцям…. А ще вони поєднають один часовий ланцюг, розірваний на довгих шістдесят років розлукою двох закоханих сердець. Збігів, щасливих й не дуже випадків у романі Ірини Власенко так багато, що складно втриматися й не розповісти увесь сюжет.

Історія, котру розповідає у своїй книзі письменниця просто неймовірна. У просту й водночас багатогранну сюжетну колізію Ірина Власенко вкладає міцний стержень. Образи, локації, описи, фактаж, історичність, філософічність, навіть мистецька складова твору – все пропрацьовано до найменших деталей. Закоханість авторки в Париж (мені чомусь так здається) проступає на кожнім кроці: вона, як і її герої люблять це місто. Раціональний патріотизм та любов до України, її звичаїв, історії та культури все це притаманне авторці та персонажам роману. Сам сюжет захоплює у полон з перших сторінок. Рекомендую!