Лопушане поле

Про цю книжку "Лопушане поле" складно говорити тим, хто її ще не читав. І це аж ніяк не недолік, а може навпаки – книжка передає якусь магічну атмосферу, присмачену ностальгійними нотками самого читача, що вербалізувати це все надто складно або й неможливо.

Дорослий читач пам’ятає своє безгаджетове дитинство, дозвілля надворі аж допоки голос старших не кликав додому, багато різних вигадок, ігор із свого окремого дитячого світу, до якого дорослим було зась.

І десь у таких вимірах й існує й Лопушане поле, біля якого у невеликих й ненових будинках живуть звичайні діти. Але в їхньому світі все по-іншому. Наприклад, пані Маріанна – це Чарівниця, її чорний кіт вміє розмовляти, а якось до них приїздить д-р. А.Кула (тобто д-р-а-к-у-л-а), а згодом приходить Гонихмарник Тимофій…

Приятельки пані Маріанни час від часу мають свої посиденьки – а для дітей це справжній шабаш (зауважу, що тут жодного ейджизму чи неповаги до старших!). А чим займається «дракула», він же ветеринар, - здатні уявити лиш діти.

Казки казками, бо це, до речі, повість-казка. Але окрім магічного й казкового тут є цілком реальні теми і проблеми. Наприклад, життя тварин у притулку, дітей – у дит.будинку. Дуже оригінально обігрується тема марнотратства дітей на всілякі шкідливі смаколики – тут у хід вступає такий персонаж як Цифра! Є й хлопчик із серйозним захворюванням, є й дівчинка Магда, у якої сестра осліпла і як до цього ставляться діти.

Складні теми обігруються завдяки вкрапленню казковості і це, здається, має чудовий терапевничний ефект. Бо дітям не обо’язково, щоб усе мало залізну логіку цього жорстокого світу. Їм потрібна крапля казки й магії, яку я для себе називаю надією. Можливо, психологи можуть більше сказати про цю книжку і її дію. Для мене ж вона була дуже приємним читанням, таким із ноткою ностальгії, як і вже казала на початку.