Рецензия на книгу Життя попереду

Французькому письменнику Ромену Ґарі вдалося двічі отримати престижну Гонкурівську премію, що зовсім забороняється правилами присвоєння нагороди. Це все сталося через те, що прозаїк використовував псевдоніми, загальною кількістю п’ять, але слава прийшла до нього саме під ім’ям Ромен Ґарі.  

Роман «Життя попереду» справжня візитівка автора. Він був написаний під псевдонімом Еміль Ажар і саме ця книга продублювала Гонкурівський результат Ромена Ґарі. Цей текст – справжня трагікомічна історія, що має не тільки реальне підґрунтя, а й автобіографічність.

Дія книги відбувається у Франції після так званого «року Африки» (це було в 1960 році, хто забув всесвітню історію, тоді країни Африки отримали незалежність від колонізаторів, в тому числі від Франції, і потім масово почали переїздити на європейський континент у пошуках кращої долі) десь у кінці шістдесятих років у передмісті Парижа, а саме у «гетто» для арабів, євреїв, вихідців з африканських країн, - у Бельвілі. Не зважаючи на те, що це французька територія, Франції там зовсім не відчувається. Це зовсім інший світ. Адже вихідці із інших країн привезли свої вірування, звичаї і спосіб життя разом із собою.

Головний герой твору – десятирічний сирота араб Момо (Мохамед) виховується у будинку мадам Рози, де разом з ним проживають діти від нерадивих матерів, повій одним словом. Але в цьому немає нічого поганого, просто їм не пощастило. Життя мадам Рози теж не завжди «несло» її по прямій дорозі. У молодості вона випробувала на своїй шкурі Освенцим, фізично виживши, але чи душевно – це ще питання. Вона теж, повернувшись із концтабору, гарувала за життя на панелі, а тепер творить добро для дітей проституток – виховує їх за помірну плату. А діти тут різних кольорів шкіри і віросповідань. Вони якось уживаються. Таким чином Ромен Ґарі так метафорично показує наш світ (планету) немов у мініатюрі, де кожен намагається знайти своє призначення.

Тема власної ідентифікації чи не найголовніша у романі «Життя попереду». Зовнішній вигляд (колір шкіри зокрема), мова та віросповідання – це ті інструменти, якими намагаються оперувати герої задля віднайдення себе самого, щоб якось виокремитись і таким чином пізнати себе. Мадам Роза намагалась виховати єврея євреєм, араба арабом, але те що вони мешкали спільно, ділили горе і радість існування порівну, вони всі повиростали якимись універсалами. Схоже таке майбутнє передрікає нам письменник.

«Життя попереду» безжальна оповідь, яка звучить на трагічних і часом комічних регістрах. Але безсумнівно одне – незворушних не залишиться.