Рецензия на книгу Я, ти і наш мальований і немальований Бог

Тетяна Пахомова - цьогорічний переможець Міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова» за свій дебютний роман. Вона родом із Львівщини і працює шкільним вчителем географії. Книгу написала за три місяці літніх канікул, і несподівано для себе перемогла у конкурсі. Книга дійсно варта Першої премії і вашої уваги.

«Я, ти і наш мальований і немальований Бог» роман, що підіймає майже ніким раніше не торкані сторінки нашої історії – геноцид євреїв Львівщини, знищення цілих родин, примусові роботи і страти в таборах смерті. Роман починається зображенням мирного заможнього життя львівської родини Зільберманів: сімейний ювелірний бізнес; чудові стосунки між старшим поколінням (бабусею Цилею та дідусем Яковом) з молодим (Аароном, його дружиною Естер) та з наймолодшим (тринадцятирічним Давидом та десятирічною Міріам); ситі вечері та звані обіди; достаток та розкоші. Родина старанно дотримується релігійних звичаїв, мирно співіснує з сусідами іншої віри. Але така ідилія триває недовго. З приходом німців все змінюється на гірше. Колись міцна та щаслива родина перетворюється на руїну, а ті хто вижив стають бранцями фашистів без надії на порятунок. Львівські євреї розділили долю сотень тисяч євреїв з усієї Європи. Але, як і в Європі (Ірена Сендлер, Оскар Шиндлер), в Україні теж були «Праведники Світу», що рятували євреїв ціною власного життя. Такою рятівною паличкою для Естер, Міріам та Давида стало подружжя Врублевських. Власне, ця книга саме про цей порятунок, про спробу вижити в цьому жорстокому світі, оповитому звірячими інстинктами і хибною теорією вищості однієї раси над іншою. Автор спростовує дану теорію одним махом саме назвою твору. Адже мальований (православний) і немальований (юдейський) Бог – це і є один Бог, і ми всі живемо під одним Богом. Неважливо, як ми його називаємо. Ми молимося завжди про одне – здоров’я, достаток, щастя, довгі роки життя.

Крім антирасистських та антивоєнних тонів, у романі у повний голос звучить любов до життя. Те, через що були змушені пройти обидві родини і Зільберманів, і Врублевських викликає глибоке співчуття та повагу до людської гідності. Адже обидві вони балансували на тонкому лезі життя і смерті, ризикуючи собою щоразу. Це зрілий, добре виважений роман, котрий, без сумніву, залишить слід у душі читача та пересторогу - не повторити та не допустити страшного повторення. Не слід розкручувати колесо історії у зворотному напрямку.