Рецензия на книгу Вільний світ

Роман «Вільний світ» київської письменниці Тетяни Белімової в 2014 році здобув І премію літературного конкурсу «Коронація слова». В ньому автор звертається до трагічних моментів української історії, що мали місце в кривавому двадцятому столітті. На прикладі таких різних, і в той же час подібних в своєму трагізмі, доль головних героїв, Тетяна Белімова намагається розкрити злочинну суть будь-якого диктаторського режиму (фашизму в Німеччині, тоталітарного сталінізму в СРСР).

«Вільний світ» - це калейдоскоп історій людського буття в різні часи і в різних країнах. Герої роману блукають світом в пошуках того, що знаходиться насправді в людській душі – вільного світу. Адже, де б герої не опинялися – в окупованому Києві, на примусових роботах в фашистській Німеччині, в тихій і мирній Австралії як емігранти, вони всі шукають вільного світу. Він просто там, де нас нема. Кожний розділ роману просякнутий цією мрією, цим напрямом пошуків примарної свободи. Але чи може людина бути остаточно вільною? Її всякчас щось стримує. І не завжди це кордони країн чи візуальні межі. Всі кордони знаходяться у нас всередині. Ми стаємо заручниками своїх вчинків, думок, соціальної відповідальності щодо інших. То чи існує справді той вільний світ?

Крім глибоко закладеного історизму (автор намагалася триматися фактажу історичних перипетій), роман містить ще й вагомий ліричний прошарок. Повсякчас Белімова звертається до народного фольклору, пісень та інтимної лірики. До речі, майже кожний розділ роману увінчує вірш знакових українських поетів і задає тон всьому розділу.

Автор зізнається, що «Вільний світ» це роман без головного героя. Але все ж таки можна виокремити головну постать твору – Єфрем, чию долю можна простежити від вісімнадцятирічного віку (перебування в таборі в Проскурові в воєнні часи) і до початку двохтисячних, коли він дає інтерв’ю молодій журналістці, розказуючи про своє перебування в Німеччині на примусових роботах, про табірне життя після визволення і повернення до дому. Саме цей персонаж в фіналі якось несподівано поєднує всіх героїв між собою. Надзвичайно показово і достовірно автор описує враження Єфрема як остарбайтера в ситій і ворожій Німеччині. Його вражає порядок на господарстві фермера, обладнання та знаряддя праці. Власне, в Німеччині на фермі йому живеться краще і легше ніж у вільному «соціалістичному раї», де все нібито для людей. Чому ж не залишився після звільнення, як Тоня і Жора, а подався додому у вільний світ? Для Тоні і Жори це і був їхній вільний світ. Хоча потім вони помандрували аж до Австралії. Та врешті решт його так і не знайшли, бо були душею з батьківщиною. Вона «тримала» їх на відстані, бо вороття в СРСР нема, і в той самий час манила примарним щастям.

Цей роман заслуговує глибокого прочитання. Філософський, екзистенціальний підхід до трактування подій двадцятого століття через призму людського життя ставить цей роман на рівень значно вищий від творів інших сучасних письменників, котрі намагаються приборкати історію цього періоду на сторінках своїх книг. Вони змальовують «акції» героїв на історичному тлі, Белімова ж зазирнула в душі героїв, звернулася до їхніх «Я», спробувала проникнути в їх думки.