Рецензия на книгу Італійські черевики

Талановитий шведський театральний режисер і письменник, автор серії детективних романів про комісара Курта Валландера, здається вперше відступив від своїх принципів і написав роман, де розповідь йде від першої особи. Манкелль в цьому творі взагалі відійшов від детективної лінії, адже книга «Італійські черевики» не входить ні в який цикл. Це цілком окремий роман.

«Італійські черевики» - скандинавський гостросюжетний роман про пошуки усамітнення, про «робінзонство», що стало власним вибором та манерою життя. Людина завжди прагне свободи і спокою. Але, чи не саме ці слова також означають самотність? Людина, взагалі, народжується і помирає самотньою. То чому ж деякі з нас ще за життя прагнуть усамітнитися, заховатися у мушлю від негараздів та інших людей? Саме таким дауншифтером і є головний герой роману – колишній хірург-ортопед на пенсії Фредрік Велін. Його схованка від людей знаходиться на віддаленому шведському острові в холодних водах суворого північного клімату. Він сам обрав таке життя-виживання: холод, вітер, сніг, спів криги, бідна нордична рослинність. Але він вільний від усього, життя та розпорядок повністю в його руках. Але одного ранку в далечині на кризі Фредрік побачив жінку на милицях і його життя зробило крутий поворот. Сімдесятирічна Гаррієт Гьорнфельд – хто вона така? Чому вона з’явилася саме в цей відрізок часу? Що принесла з собою: радість, смуток, розпач? Єдина правильна відповідь – зміни, яких так уникав Фредрік. Виявляється, він у світі не сам. Ще не всі справи було завершено на «великій» землі. Невже, ситуація вимагає присутності героя?

Ця книга – динамічна розповідь, що шалено набирає обертів. Можна назвати цей роман пригодницьким, але глибина занурення в психологію героїв долучає його до жанру психологічного трилеру, або навіть психологічної драми. Описи природи (до речі, виконані майстерно та атмосферно) синхронують з внутрішнім станом персонажів. Ламається крига людського відчуження, тануть сніги багаторічного мовчання, ущухають холодні вітри усамітнення, життя скидає мушлю байдужості та нарешті відкривається назустріч весняному теплу людських взаємин. Фредрік впускає в своє життя інших людей. Ця метаморфоза насправді вражає. Падаючи з вершини, людині обов’язково потрібно досягнути дна, щоб відштовхнутися і знову сягнути висоти. У кожного своє дно і своя висота. Саме це намагався сказати скандинавський прозаїк Геннінг Манкелль.