Рецензия на книгу Щоденник війни зі свиньми

Аргентинський письменник Адольфо Бйой Касарес - дуже відома постать на латиноамериканському літературному небосхилі. У співавторстві з Борхесом він видав чимало книг, які полонили читачів у химерний світ магічного реалізму. Але осібна творчість прозаїка теж заслуговує уваги, тим більше, що окремі твори Касареса вже стали класикою.

Саме таким є невеличкий роман Касареса «Щоденник війни зі свиньми», котрий написаний у жанрі антиутопії по-латиноамериканськи. Уявіть собі досить химерну ситуацію: в Буенос-Айресі виникає який молодіжний рух, котрий виступає за знищення старих людей. Їх відстрілюють, виловлюють і вивозять за межі міста, їх просто забивають камінням. Бо, виявляється, споглядання старих обличь і взагалі літньої немічі у молодих та сильних викликає відразу й бажання позбутися цього видива. Оголошується так звана «війна зі свиньми». Кому дісталася роль свиней зрозуміло, правда ж?

Що дало початок такій війні (чи це урядова програма чи власна ініціатива небайдужої молоді), як то кажуть – хто ж кинув перший камінь? Невідомо. Роман Касареса починається просто – «25 червня, середа». І далі йде перелік невеличких подій побутового характеру. Автор діаріуша Ісідро Відаль, майже шістдесятирічний. Просто ось є такий факт: на вулицях великого міста-мурашника Буенос-Айрес небезпечно. І літні люди мають якось давати собі з цим раду. І вони дають… Просто приречено пливуть за течією, як герої книги Кадзуо Ішігуро «Не відпускай мене», котрі змирилися зі своїм незавидним призначенням. А ще, якщо вже почали проводити аналогії з іншими творами, то можна сміло назвати «Щоденник війни зі свиньми» антагоністом книги «Перерви в смерті» Жозе Сарамаго, де старі люди просто перестали вмирати. Але, повернімося до Касареса.

Отже, старигани у небезпеці. Заповзятий пожирач оливок і горішків Рей, глухий на одне вухо Данте, хитрун Джиммі, вболівальник футбольної команди Нестор, ну і ласий до жіночої уваги Ісідро Відаль. Це компанія друзів. Вони намагаються заради безпеки не випускати один одного із виду, але активних дій та протистоянь проти безчинств молоді вони не чинять. Вони просто намагаються жити як раніше: щонеділі грати у карти, зустрічатися у барі, сидіти на лавках на площі, гріючись на сонці, ну і звісно точити ляси. Але їхні ряди рідіють, вбивають одного із них. Парадоксально, нічого з цього не змінюється, просто у щоденні ритуали додається позаплановий пункт – відвідати похорон. Здається, світ довкола стариганів усталився і все буде так як є. Але, знову ж таки, якимось непередбачуваним і непояснювальним чином все повертається як було. Війна зі свиньми закінчується.

Твір Касареса, на перший погляд, дуже поверховий, але щоб осягнути його сховану за простотою глибину, треба вміти читати між рядків.