Рецензия на книгу Чекаючи на Боджанґлза

Олів'є Бурдо – молодий французький прозаїк, гучний дебют якого здобув автору чималу славу по всьому світу. Першу й поки що єдину книгу Бурдо було перекладено двадцятьма мовами, а наклад сягнув вражаючих показників. Написана в досить старомодному жанрі абсурдизму вона полонила серця читачів своїм чудернацьким світом і не менш неординарними персонажами. Й хоча Олів'є Бурдо до метра цього напряму Бориса Віана ще досить далеко, але він вже наблизився упритул до свого земляка.

Отже, з жанром розібралися – дебютна книга «Чекаючи на Боджанґлза» - це цікава й нетривіальна абсурдиська проза. Роман був написаний в 2016 році. Сама назва натякає нам на відому п’єсу цього ж напряму «Чекаючи на Годо» пера Самюеля Беккета. Але це не єдиний знак захований у назві. У шістдесятих роках відомий американський музикант Джеррі Вокер створив меланхолійну композицію «Містер Боджанґлз». Найвідоміше її виконання належить Ніні Сімон. Саме цю композицію безперестанку слухають герої.

Здається, зовсім типова компактна французька сім’я – мама, тато й син. Але все не так просто як здається, відкиньте логіку. Тут вона нам зовсім не знадобиться. Тато – нереалізований письменник, котрий повністю слідує дружині у всьому, теж страждає на дивацтва, але що вони у порівнянні з матусиними. Син, від імені котрого ведеться оповідь, здається живе щасливим життям: не потрібно ходити до школи, не потрібно жити за розкладом з нудними ритуалами нормованого прийому їжі, чищення зубів і відходження до сну. Ну і, звісно, мати сімейства, цариця неординарності, повелителька диваків, трішки божевільна й шалена до випивки, веселощів і дурнуватих витівок. Вона не має імені, бо кожного дня називається новим, змінюючи при цьому і свою особистість. Є ще один мешканець дому, домашній улюбленець – журавлиха на ім’я Надмірність.

Вже тільки представлення цієї родини викликає подив, а при ближчому знайомстві він змінюється на жах. Все, що роблять герої це кожного дня поривають з реальністю й адекватністю нормальні стосунки. Не приведи Господь здатися нормальним. Веселощі, божевільні витівки, дурнуваті розваги, багато випивки й надмір музики. Все це кружляє розкішним помешкання сім’ї в Парижі, все це вони беруть із собою до Іспанії на власну віллу. Але одного разу безглуздя матусі переходить всі межі, й її забирають до божевільні. Як будуть діяти у цій ситуації син і батько? І чим все це врешті решт закінчиться? Чим взагалі це може скінчитися? Й хоч ми з самого початку попрощалися з логікою й пообіцяли  не дивуватися, але кінцівка нас все ж таки здивувала.