Нашу сучасницю, але вже класика при житті, Ліну Костенко якось особливо представляти не доводиться. Твори видатної поетеси входять до шкільної та університетської програми, її поетичні рядки блукають Інтернетом, виринають у «статусах» в соціальних мережах, прикрашають листівки та колажі. Про влучне та змістовне слово Ліни Костенко знає більшість із нас. Її збірки поезій виходили багатьма мовами світу, здіймали галас у літературному колі, отримували нагороди. Тверда життєва позиція нераз збурювала владу і завжди розливалася теплом у душах простих обивателів, бо завжди була синхронною, співзвучною.
Ліна Костенко авторка двох романів у віршах («Маруся Чурай» і «Берестечко») і лише одного прозового – «Записки українського самашедшого», що побачив світ у 2010 році після двадцятилітньої творчої перерви. З тих пір книга користується шаленим попитом у інтелектуалів та звичайних читачів. Роман Ліна Костенко писала десять років.
Головний герой твору 35-літній дипломований програміст, котрий змушений займатися простим комп’ютерним ремонтом, а не власне програмуванням. Найкращі уми, як його товариші-одногрупники, подалися у кращі світи – в силіконову долину. Герой одружений на філологині, його батько відомий шістдесятник-перекладач, малолітній син навчається у школі, має сусіда з «нових українців». А за вікном початок нового тисячоліття – 2001 рік, десята річниця Незалежності, топтання на одному місці.
Герой Ліни Костенко веде записи, це своєрідний діаріуш всього, що відбувається у світі і в Україні зокрема починаючи з 2001 року і закінчуючи Помаранчевою революцією у 2004. Якщо ваші притомні і свідомі роки припали на початок двохтисячних, то ви з ностальгією або з жахом згадаєте всі ті події: убивство Гонгадзе, численні експертизи і затягування слідства, касетний та кольчужний скандал, участь українських миротворців у військових операціях на Близькому Сході, трагедія Беслану та Норд-Осту, теракти в Америці 11 вересня, захоплення піратами судна «Фаїна» з українськими моряками на борту, землетруси, урагани, котрі мають жіночі імена, теракти та розстріли, політичні акції «Україна без Кучми», отруєння Ющенка та ін. Але найбільше уваги відведено виборам, агітації, політичним технологіям, чорному піару та Помаранчевій революції. Світ вирує, вибухає, вивергається, а безіменний герой фіксує все з літописною точністю.
Важко сказати, як книга читалась відразу після публікації «по свіжому», але нині, коли вона відстоялась, більшість подій уклалися в голові – вона читається просто на одному диханні. Чудовий зліпок історії, достовірний, з відбитками, з висновками. Впевнена, якщо перечитати цей роман років так через двадцять сприйняття ситуації змінить кут зору, відсіються спогади й емпатія, залишаться лише факти.
