Українське літературознавство від ідеї до тексту. Неокласичний дискурс

Монографія «Українське літературознавство від ідеї до тексту: неокласичний дискурс» присвячена теоретичному осмисленню наукового доробку неокласиків в історії українського літературознавства, а також передумов і контексту появи українських модерних літературних студій. Особливістю роботи є застосування соціокультурного підходу до аналізу еволюції літературознавства, розгляд його як інтелектуальної практики культурної свідомості. Центральним об’єктом роботи є неокласичний дискурс 20-х рр. ХХ ст. (наукова спадщина М.Зерова та близького до нього кола вчених В. Петрова, Б. Якубського, П. Филиповича, А. Шамрая, Б. Навроцького та ін.). Зважаючи на складні політичні та соціокультурні обставини розвитку українського літературознавства, що не сприяли повноцінній трансформації традиціоналістського літературознавства у модерне, дискурс наукових поглядів неокласиків визначаємо найвищим досягненням українських модерних студій. У книжці розглянуто основні пропозиції неокласиків у галузі теорії літератури (розроблення концепцій форми, стилю, класики), літературної історіографії (літературний канон, періодизація, класифікація), методу (реставрація й реконструкція). Встановлено зв’язки наукових поглядів неокласиків із поширеним на початку ХХ ст. напрямом морфології культури та студій форми. Детально розглянуто відмінність морфологічних поглядів українських неокласиків та російських формалістів. Окремо проаналізовано літературний канон М. Зерова як спробу культурного перекодування національної традиції.