Та мета та фізика Карпат

Дивним чином, коли я написав перші кілька слів цієї книжки, мені на ногу сів величезний, чорний, з фіолетовим відливом вусатий жук. Неначе посланець лісу, гір та потоків, які прознали про те, що я здався і таки засяду за те, щоб записати цю книгу. А про неї йшлося давно. Він почав підніматися по моїй нозі – очевидно прийняв її за стовбур дерева. Дерева для нього дивовижного і такого ж теплого, як і інші стовбури того спекотного полудня. Дерева, що з якогось дива проросло на березі гірської ріки. Зрештою, чимало смерек довкола були молодшими від мене. Принаймні, він визнав мене частиною лісу, частиною гір. І тим неначе дав мені легітимацію на те, щоб таки записати цю книгу гір. Іншою інспірацією було відчуття присутності якоїсь метафізичної реальності, що спало на мене, коли з десяток літ тому, втомившись, я присів на лаву під однією з маленьких гуцульських церков – в Ямнім під Яремче. Легіт понад рікою раптом почав розгойдувати лапи смерек, срібло верб. Таке трапляється у горах. Неначе й нічого особливого – просто якийсь вихор поміж гір. Але мені видалося, що гори щось мені говорили. Промовляли до мене. Як промовляло і місце, яке стало раптом щемко моїм. І це запам’яталося.