Санаторійна зона

Миколу Хвильового (1893—1933) ще за життя називали революційним романтиком, «міцно зв’язаним з кращими традиціями української літератури» (М. Рильський). Передчуття страшних сталін­ських репресій (недарма герой Хвильового бачить бюст «чорного папи комуни» на фоні заграви) та страждання поневоленого народу України в часи Голодомору 1932—1933 рр. підштовхнули письменника до відчайдушного протесту — він пішов з життя, як один з його улюблених героїв, який своєю смертю спробував закликати революцію до милосердя.

 Той світ, у якому живе письменник, не прагне гармонії – він жорстокий і абсурдний, ворожий творчій особистості, яка вимушена або славити його, або бунтувати проти нього, або від нього відчужуватися і неминуче втрачати особисту і творчу свободу.

      А втрата творчої свободи для Миколи Хвильового означала смерть.

      …13 травня 1933 року Микола Хвильовий запросив до себе в квартиру в письменницькому будинку «Слово» своїх друзів-письменників Майка Йогансена, Миколу Куліша, Григорія Епіка, Івана Дніпровського, Івана Сенченка, Юрія Смолича начебто для читання нових розділів роману «Іраїда». Пили чай, говорили, господар узяв гітару і почав співати, декламувати «Беси» О. Пушкіна. Раптом вийшов в іншу кімнату. Пролунав постріл.

      Дехто із письменників, зокрема Юрій Смолич, устиг прочитати залишену на столі передсмертну записку:

      Арешт Ялового – це розстріл

      цілої Генерації… За що?

      За те, що ми були найщирішими

      комуністами? Нічого не розумію,

      За Генерацію Ялового відповідаю

      перш за все я, Микола Хвильовий

      «Отже», як говорить Семенко…

      ясно.

      Сьогодні прекрасний соняшний день.

      Як я люблю життя – ви й не

      уявляєте. Сьогодні 13. Пам’ятаєте,

      Як я був закоханий в це число?

      Страшенно боляче.

      Хай живе комунізм.

      Хай живе соціялістичне будівництво.

      Хай живе комуністична партія.

      P. S. Все, в тому числі й авторські права, передаю Любові Уманцевій. Дуже прошу товаришів допомогти їй і моїй матері.

      13/V-1933 р.

      Микола Хвильовий.

      Та була на столі ще одна передсмертна записка, яку швидко, як і першу, прибрали до рук органи ОДПУ. Адресована вона доньці дружини письменника Любові Григорівні Уманцевій, якій він заповідав усе своє майно та авторські права. Про цей лист батька Любов Уманцева дізналася лише 13 грудня 1988 р. – через 55 років, коли прибула до Києва на вечір, присвячений 95-річчю з дня народження Миколи Хвильового, який організував Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.