Богдан Лебль – сучасний польський письменник, народився і виріс на західній Україні. Саме тому в його творах, більшість з яких автобіографічні, описано не завжди прості сусідські відношення двох народів. Але, що властиво, автор ніколи не згущав фарб, не ідеалізував, - просто писав як воно було насправді.
Перу Богдана Лебля належить цікава автобіографічна тетралогія невеличких повістей про хлопчика Юзя. До даного видання увійшли дві з них: «Золота сурма» й «Пекло ввійшло до раю». Дія обох відбувається на «східних кресах» Польщі в селі Ясень (нині це Івано-Франківщина) 1939 року. Письменник докладно замальовує побут українських селян і «трохи вищих над ними» польських панів. Але робить це максимально об’єктивно, очами і вустами хлопчика – польського українця чи українського поляка.
Восьмирічний Юзьо – єдина дитина поляк в українському селі. По-різному до нього ставляться друзі, ображають «ляхом», намагаються видурити у нього цигарки з батькового обійстя. Юзьо із заможної родини - син польського лісничого, колишнього легіонера військ Пілсудського і української вчительки. Скільки ж панського гонору у батька Юзя! Саме таким великосвітським паном намагається виховати той сина, притлумлюючи і відкидаючи українське походження сина. Мати займає відносно пасивну позицію, поступається українством. Як же тільки зміниться ситуація, коли «пекло ввійде до раю» у вигляді радянських військ з метою «звільнити» українське селянство від польських панів. Звільнити, щоб потім поневолити, насадивши своїх панів. Але про це в другій частині книги. А спершу безтурботне дитинство в мальовничій місцині біля річки Лімниці, що тихенько несе води повз українське село Ясень.
Чим цікавиться восьмирічний хлопчина Юзьо? Нічим особливим, як і всі. Його зачаровує казковий світ книжок про піратів, велетнів, лицарів і розбійників. Темні води ріки вивільняють химерні фантазії юнака: то дитячі очі виглядають там утоплеників, то озброєні палицями руки хлопчаків стають до бою з жабами. Але найбільше захоплення викликають українські козаки, особливо їх озброєння та тактика бою (саме тоді Юзьо згадує, що він хоч на половину українець). Богдан Лебль, безперечно з власного досвіду, описує дитячі переживання та сприйняття історії, що ось-ось набуде кривавих кольорів. Це надзвичайно цікаве переосмислення подій.
Дві повісті, що складають цю книгу, чергова спроба ще раз поглянути на спільну історію України й Польщі, стосунки котрих загострюються в кризові моменти і не завжди без втручання інших сусідів. Адже, жили собі якось поляки в українському селі, поки на порозі спільного дому не стало пекло.
