Монографія Олега Рарицького «Партитури тексту і духу (Художньо-документальна проза українських шістдесятників)» має на меті системно-аналітичне вивчення метажанру художньо-документальної прози українського шістдесятництва як сегмента цілісного літературного процесу головно другої половини ХХ століття, але також і століття нового – аж до нашого часу.
Пропоновано авторську концепцію метажанрової моделі нефікційної літератури. Увага сфокусована на ґенезі, генологічній типології та модифікаційних тенденціях, оригінальній поетиці цього типу письменства. Наявний матеріал дає змогу аналізувати, систематизувати й узагальнити художньо-естетичні критерії та засади рецепції й інтерпретації нефікційного тексту в цілому; водночас акцентуються специфічні особливості художньо-документальної прози шістдесятників на рівні змісту і форми творів, їхніх текстових і нетекстових компонентів, жанрових експериментувань. Література non-fiction цього творчого покоління вперше осягається у всій своїй повноті – від ґенези до нашого часу, набуваючи при цьому культурно-історичної вмотивованості, жанрової кодифікації, самодостатнього творчого обрису.
