Кнут Гамсун – класик норвезької літератури, Нобелівський лауреат 1920 року. Його твори, загальним числом понад тридцять, чи не найчастіше перекладалися російською та українською серед скандинавських авторів. Гамсун творець сильних образів у літературі, герої його книг ціле явище. Вони сильні духом, їм часто випадають випробування. Власне, як і самому письменникові.
«На зарослих стежках» - останній твір Кнута Гамсуна, його фінальний вистріл. Тема твору народилася з обставин в яких опинився автор. Це пост-правда про непрості часи. Відомий факт, що Гамсун під час гітлерівської окупації Норвегії в часи Другої світової війни підтримав колаборантський уряд президента Квіслінга й був на боці німців. Він свідомо підтримував політку Гітлера щодо євреїв та інших народів, відкрито виступав на боці нацистів у пресі та публічних виступах. Невідомо чим він керувався (чи то міф про великий норвезький народ, котрий з допомогою німців стане ще величнішим, чи то міф про надлюдину нордичної раси його спокусив), але факт залишається фактом – Нобелівський лауреат 1920 року, в 1940 підтримав фашизм в найгірших його проявах.
Розплата прийшла з перемогою союзних військ над Гітлерівською Німеччиною. Почалися відкриті процеси проти прибічників окупантів і колаборантів. На лаві підсудних опинився й дев’яносторічний Кнут Гамсун. Йому присудили сплати штраф норвезькій державі у розмірі півмільйона крон. До речі, Квіслінга стратили.
У біографічному творі «На зарослих стежках» Кнут Гамсун висвітлює якраз судовий процес над колаборантами, зокрема над своєю персоною, і намагається пояснити як так сталося. Власне, питання як так сталося, що зріла, розумна, освічена людина, справжній інтелектуал двадцятого століття Кнут Гамсун повірив у всю ту пропагандистку дурню Гітлера, так і залишається без чіткої відповіді. Це просто факт. У своєму останньому романі автор розповідає про роки процесу над ним, про весь той механізм розбору таких злочинів, про своє попереднє «поблажливе» тримання під вартою у будинку для літніх людей, про госпіталізацію до психіатричної лікарні, про очікування вироку, котре виявилось гіршим за сам вирок.
У Кнута Гамсуна в літературі був дуже гучний дебют (роман «Голод» 1890 рік). Прикро, що остання книга автора написана з такого сумного приводу. Чи зрозумів свою вину автор, чи було щире каяття й усвідомлення своєї відповідальності? Теми підняті у творі, як то співпраця з ворогом й розплата за це, актуальні в наші часи і в нашій країні, чи не так? Ошелешуюча співзвучність.
