Володимир Лис - один з найвідоміших сучасних українських прозаїків, автор славнозвісного нещодавно екранізованого роману «Століття Якова» та багатьох інших не менш популярних романів. Виходу його книг чекають з нетерпінням, з передчуттям чергового шедевру. «Країна гіркої ніжності» (2015) не найновіший роман Лиса, але враховуючи те, що автор пише і випускає книги регулярно, цю книгу можна сміло назвати ще «новинкою».
«Країна гіркої ніжності» роман про три жіночі долі на тлі найдраматичніших подій української історії. Сюжетні колізії роману відбуваються одночасно у трьох вимірах, балансуючи між минулим, давнішим минулим і сьогоденням. Три жінки, три різні долі. Даздраперма (патріотичне радянське ім’я, скорочення від «Да здравствует 1 Мая!»), Віталіна, Олеся. Генетично чужі між собою, але зв’язані соціальними ролями мати-дочка, бабуся-онучка. Здається, так могло продовжуватись вічно – просто жити-поживати. Але, коли вже демон пам’яті один раз підняв голову, то досить висмикнути хоч одну картку з сімейного карткового будинку, фундаментом котрого були таємниці – завалиться вся вежа. А разом з нею будуть відкриватися одна таємниця за іншою, читач буде невпинно допасовувати один пазл до іншого, і, врешті решт, вималюється єдине полотно де буде місце для всіх героїв книги. Історія, що явиться світу спочатку здасться нереальною, бо хіба можуть всі прикрощі світу трапитись з цією «жіночою» родиною? Але досить пригадати історичні події (колективізація, Друга світова війна, тяжкі післявоєнні роки в країні-переможниці, УПА, Відлига, Помаранчева Революція) щоб зрозуміти – доля цих жінок залежала від долі країни. Де ж знаходиться ця вигадана Країні гіркої ніжності? Можливо, її локація це жіноча душа, що прагне любові і одного разу обпікшись все ж так само прагне зазнати «гіркої ніжності». Або ж ця країна це і є Україна? Багатостраждальна, зраджувана, але кохана «понад усе».
Ця книга – щемлива оповідь, мелодраматична і трагічна за своєю суттю. Але вона не лишає по собі гіркого осаду, адже має щасливий фінал. Хоч «дорога» до нього вкрита тереном і сюжет «ранить» читача, б’є в саме серце – вона все ж таки добра, трохи меланхолійна, але беззаперечно життєствердна. Страшні історичні події слугують лише фоном, вони не перетягують увагу на себе. Це насамперед книга про трьох жінок і їх життя – Дазу, Віту і Олесю. Кожна з них випила свій келих терпкого вина, по-своєму сп’яніла і віддалася фатуму….
