Казковий переполох

Вітки дерев хльостали їх по обличчю, дряпали їм руки, але Сабріна і Дафна вже не могли зупинитися - всі бігли і бігли крізь гущавину лісу, хоча давно вибилися з сил. Жах, що леденить, підстібав кожен їх крок. Десь вдалині знову пролунав громоподібний рик, від якого з жахливим гуркотом звалилися на землю дерева і в страху завили звіри. "Як... нам... зупинити... його?" - крикнула Дафна, задихаючись від бігу. Сабріна розуміла: сестричка права. Але як зупинити це злісне чудовисько? Як впоратися з ним двом дівчаткам? " Гаразд, що-небудь придумаємо", - сказала вона, захоплюючи Дафну під покров величезного дуба, щоб, сховавшись за його неохватним стволом, хоч трохи перевести дух. Сабріна стискувала руку сестри, щоб небагато підбадьорити її, а сама жадібно хапала ротом повітря, що обпалювало легені. Слова, звичайно, нічого не означали - як бути, вона не відала. І придумати нічого не могла: кров скажено стукала в скронях, у вухах шуміло. Але ніщо вже не мало значення: він їх виявив. Вже летіли врізні сторони тріски, суччя, вітки, зверху раптом посипалася земля - величезний дуб, під яким сховалися дівчатка, був вирваний з коренем. Сестри в жаху поглянули вгору: на них витріщався огидний велетень, і від його печені, сморідного дихання трепетало їх волосся. "Чому ж все так вийшло?" - промайнуло в голові Сабріни. Коли ж їх світ встиг змінитися до невпізнання? Насправді, що трапилося з нею, одинадцятилітньою дівчинкою, круглою сиротою, яка всього два дні тому їхала в поїзді?