Де їсть і [з ким] спить Фреймут

Про книгу

Ця ілюстрована художніми фотографіями й малюнками книга є містифікованою біографією, літературним щоденником. До нього ввійшли два ексклюзивних інтерв’ю, есе, які авторка писала в перервах між телезйомками свого інспекторського проекту під час подорожі Західною Україною. За задумом Фреймут, ця книжка — більш ніж мандрівник або щоденник нотаток. До вашої уваги — неcподівані візії міської культури, готелів, ресторанів, кав’ярень і майже візіонерські розповіді про зачаєних духів міста.

Для кого книга

Для широкого кола читачів.

Чому ця книга

Телеформат має професійні межі, які не дозволяють авторам розлого висловлювати свої відверті погляди на події та людей так, як у книзі. Ольга Фреймут вдалася до художньої прози, аби уникнути будь-яких обмежень у висловлюваннях і візіях. Книга має переваги перед телекамерою: щоб її написати, потрібні тільки думки та лептоп. «Її можна торкнутися, книжка — фетиш, який завжди зі мною. Тож я вирішила створити свій», розповіла О.Фреймут своїй подрузі й майбутньому упоряднику мандрівника журналістці Інні Корнелюк. Першою щоденник читала Алла Мазур, незмінна ведуча новин «ТСН. Тиждень», і — написала свій відгук: «Ризиковано. Дуже відверто. Несподівано. Хоча до несподіванок і ризику Олі не звикати: це — частина її телевізійного образу і суть її проектів. Вона знову викликає вогонь на себе. І елегантно — цей бій за нашу увагу знову виграє». У кожній книзі схована лотерея, а в мандрівнику О.Фреймут читачі знайдуть квиток до Ювелірного Дому Zarina, в якому на них чекає несподіванка. У кожному разі, виграє кожен, хто прочитає книгу.

Про автора

О. Фреймут(Ольга Фреймут) — українська телеведуча, журналістка. Працювала кореспондентом у Лондоні на каналі BBC. Відома як «Інспектор Фреймут» — саме так називається її авторська програма на телеканалі «1+1», в якій Ольга здійснює «перевірки на совість» закладів громадського харчування різних країн, готелів, а також супермаркетів, дитячих садочків України і навіть «закритих зон», таких, як психіатричні лікарні. Одна з «найвпливовіших жінок України», за рейтингом журналу «Фокус».

Цитати

Мені кажуть, що я ламаю сценарій, коли з’являюся на екрані. А я просто живу без сценаріїв. Сценарій — це насправді дуже страшно. Мені стає моторошно, коли я думаю, що кожен мій рух передбачений. Я — мій режисер.

***

Бути прочитаною, розгаданою, викинутою, ніби коробка з-під цукерок, коли шоколад уже з’їджено — ось моя фобія. Тій Наталці я віддала його, як роботязі на заводі у радянські часи давали квартиру — за особливі досягнення у роботі. Вона на цих почуттях зносилася до мозолів.

***

Нас називали бандерівцями. Коли була дитиною, думала, що то матюк. Як, наприклад, «шльондра» чи «йолоп». Але потім зацікавилася біографією цього діяча — і зарум’янилася червоною калиною від гордості за земляка. Він ж наважився піти проти могутньої системи.

***

Цей щоденник — мій печворк з клаптиків тексту, не зовсім зручних для читання. Але ж і Вірджинію Вульф мали за вар’ятку. Для передбачуваної Британії, де навіть чай п’ють строго за розкладом, її потік свідомості видавався деяким читачам чимось деструктивним. Але я розумію цю письменницю. Сюжет не завжди владарює. Іноді одна секунда, занурена в емоцію, як полуниця у шоколадний фондю, має більшу концентрацію щастя, аніж сталева логіка життя за сюжетом.

***

Так сталося, ми зустрілися в такому прекрасному світі, дарували один одному стільки важливих емоцій. Він подивився на отару овець, які паслися неподалік і сказав: «Подивися, як багато овець… Чому я маю через одну овечку змінювати всю отару? Я нічого не змінюватиму». Тої миті відчула себе тою овечкою. І, здається, зрозуміла, хто я для нього. Ось такою була його життєва філософія. Він, наче чабан, а я одна з отари безіменних овець. Феодальний лад? Ось таке чоловіче сприйняття жінки, яку мислять не в рівносильних категоріях, а в нерівноцінних. Такий символічний обмін життєвими цінностями, в якому жінка ніколи не рівня. Жінка, яка народжена прислуговувати в одній отарі із рештою. Інколи мені здається, що я не маю статі…