Юрій Винничук чи не найвідоміший письменник сучасності. Його твори часто перекладають різними мовами світу на всіх континентах. Автор - лауреат багатьох премій, зокрема Книги року за версією ВВС. Письменницька майстерність настільки вражаюча та впізнавана, що можна іменувати її «винничуковським стилем». Часом кумедні, часом сумні, але завжди еротичні – це все про книги Юрія Винничука.
Не стала виключенням й повість «Діви ночі» - така ж пікантна й гірко-кумедна. Книга, котра вперше вийшла друком в 1992 року, вже декілька раз перевидавалася, а також була перекладена російською мовою. Ця повість написана в кінці сімдесятих ще зі старих винничуківських запасів, бо не всі твори автора можна було видати за часів радянського союзу. Автор, як завжди, вносить до повісті значну частку автобіографічного матеріалу, що робить твір ще більш цікавим і достовірним.
Дія відбувається наприкінці сімдесятих років у Львові. По-суті акція повісті триває всього лише вісімнадцять днів, а головним героєм є - хто б ви думали? Звісно, Юрко Винничук. Якось, повертаючись з воєнкомату, бо Юрко щойно дембельнувся з армії, парубок зустрічає двох одеситок – Маріанну і Лєну. Гостинний галичанин здуру запрошує їх до себе скуштувати наливки. Хіба ж він знав у що це потім виллється? Чим заробляють на життя юні створіння? І як їх занесло до Львова? Куди затягне ця пригода Юрія і як він зможе виплутатися?
Юрій Винничук перед читачами вивертає нутро престижного благочестивого Міста Лева, заводить нас у ресторани, де працюють місцеві і гастролюючи жриці кохання, зводить з фарцівниками, що приторговують польськими джинсами та закордонним алкоголем. Ми відкриваємо для себе Львів інший, не шоколадно-кавовий, романтичний та сентиментальний, а Львів діловий, де творяться брудні справи. Бійки, цигани, спекулянти, проститутки, міліціонери, котрі теж задіяні в тіневому бізнесі, й апофеоз – розпусні гулянки заїжджих начальників з кремлівських кабінетів після так званих конференцій та зборів. Тепер зрозуміло, чому твори Юрія Винничука не публікували в радянському союзі.
Незважаючи на аморальність зображуваного у повісті дійства, книга зовсім не відштовхує, а навпаки – притягує, захоплює. Бо автор сипле дотепами, приправляє все це галицькою говіркою, не прикрашає дійсність, а правдиво незамуленим оком змальовує її. Чудова гостросюжетна повість з еротичним присмаком.
