Атлант розправив плечі. Частина перша. Несуперечність

«Атлант розправив плечі» – magnusopusАйн Ренд, який авторка писала впродовж 12 років, став її найгучнішим бестселером, одним із найвпливовіших художніх творів світової літератури. Згідно з даними опитування Бібліотеки Конгресу США, це друга після Біблії книга, яка змінила життя американських читачів. Три частини трилогії названі відповідно до основних законів логіки: «Несуперечність», «Або-або, «А є А». У першій частині авторка знайомить читачів із головною героїнею Даґні Таґґарт, яка керує найбільшою в країні залізницею і прагне впровадити нові технології, щоб зробити свою бізнес-імперію ще сильнішою. У цьому їй допомагає Генк Ріарден – король металургії, а ще нафтовий монополіст Елліс Ваятт, що перетворює Богом забуту землю на промисловий рай. У їхніх руках — наймогутніші корпорації, що від них залежить доля країни. Вони — сучасні атланти. Їхня релігія — економіка, їхня відповідальність  — тягар усього світу. Колись вони мріяли змінити життя суспільства, а тепер їм доводиться чути, що вся їхня праця лише помножує несправедливість. Що всім людям потрібні однакові права і можливості. Спершу атланти лише знизували плечима. Але настане той день, коли їм остаточно набридне тримати цей світ на своїх плечах…

Для кого книга

Для власників бізнесу, менеджерів і всіхвибагливих читачів.

Перчинка книги

«Атлант» Ренд не має чітких часових меж, ніби стоїть поза часом, як і події, які розгортаються на сторінках цієї книжки: реалізм переплітається з містикою та науковою фантастикою, утопія з антиутопією, гротеск із романтизмом, філософія з політекономією. Бурхливі дискусії й обговорення фундаментальної трилогії, великої «політичної притчі» тривають від 1957 року, з дня першого видання, на ній виросли три покоління американців, мільйони «атлантів» розлетілися по всьому світу…

Проавтора

Айн Ренд– (англ. AynRend; Аліса Розенбаум, 1905-1982) – американська письменниця російського походження, філософ, яка створила філософську систему об'єктивізму. Почала писати сценарії з восьми років, а пригодницьку прозу – з десяти. Емігрувала в Америку у 1926 році, де працювала помічницею режисера в Голівуді, потім переїхала до Нью-Йорка, щоб присвятити себе філософії і літературній творчості. Справжня слава до Ренд прийшла після написання антиутопії «Гімн»(1938), водночас на ім'я авторки працювала кіноіндустрія: твори Ренд екранізували в Штатах, в Італії… Амбіції дівчини, яка прагнула підкорити «фабрику мрій» не обмежувалися кіномистецтвом, талант Ренд мав стати «втіленням слави і величі всього світу».

Цитати

За кілька днів, гуляючи з ним лісом понад берегом річки, вона запитала:

 – Франциско, який тип людей наймерзенніший?

       – Люди без мети.

***

– Давно доведено, що один бізнес залежить від реш­ти, – виголосив Оррен Бойл. – Тому всі мають розділяти тя­гар одне одного.

– Чистісінька правда, – підтакнув Веслі Мауч, але на нього, як завжди, ніхто не зважив.

– Моя мета, – провадив Бойл, – зберегти вільну економі­ку, яка, на думку багатьох, зазнає зараз випробувань. І якщо вона не доведе своєї соціальної цінності та не виконає зо­бов’язань перед суспільством, люди її не підтримають. А без підтримки народу вона не виживе, навіть не сумнівайтеся.

Оррен Бойл виник нізвідки п’ять років тому, і відтоді його ім’я не сходило з обкладинок усіх журналів країни. Він почав із власного стотисячного капіталу та двохсот міль­йонів доларів державної позики. Тепер він керує величез­ним концерном, який поглинув багато менших компаній. Це доводить, як він любив казати, що особистий хист досі має шанси на успіх у світі.

– Єдине виправдання приватної власності, – казав Ор­рен Бойл, – це служіння суспільним інтересам.

***

– Міс Таґґарт, мені не подобається те, що відбувається з людьми.

– А що?

– Я не знаю. Але я спостерігаю за ними вже двадцять ро­ків і бачу зміни. Тут люди завжди квапляться, і раніше мені приємно було спостерігати цю метушню; це був поспіх людей, які знали, куди їдуть, і хотіли якнайшвидше туди дістатися. Тепер вони поспішають, бо їм страшно. Зараз вони керовані не метою, а страхом. Вони нікуди не їдуть – вони тікають. І я не певен, чи самі знають, від чого. Вони не дивляться одне на одного. Вони судомно здригаються від чужого дотику. Вони багато всміхаються, але це огидні посмішки, в них немає ра­дості, – саме благання. Не знаю, куди котиться цей світ, – він розправив плечі. – Та й хто такий, скажіть, отой Джон Ґолт?

– Це лише порожня, беззмістовна фраза!

***

…Секрет, який ви на­магаєтеся розгадати, пов’язаний зі значно більшою таєм­ницею, ніж винахід двигуна, що працює на атмосферній електроенергії. Можу вам лише натякнути, що завдяки природі та суті буття суперечностей не існує. Якщо ви не здатні збагнути, що геніальний винахід може валятися на звалищі, а філософ залюбки працює кухарем у генде­лику, – перевірте свої засновки. Один із них може вияви­тися хибним.